– За радянських часів при кожному вузі були студентські загони. Я все дивилася на старшокурсників. Мені здавалося, що вони – найщасливіші люди на світі. Ходили в походи, жили в наметах, їздили на будівництво БАМу… А коли зустрічалися ті, хто підробляв провідником, – серце завмирало від того, як вони були вдягнені, – ділилася спогадами Світлана. – На них були такі курточки зі значками, написами, вишивками… Декому так подобалася ця робота, що вони залишалися і далі працювати на залізниці. Не дивно, що серед цієї молоді часто виникали міцні сімейні пари. На жаль чи на щастя, зі мною всього цього не сталося…

Актриса розповіла, як зраділа, коли також пішла працювати на залізницю. Каже, що на службу ходила у формі, яку для Пермякової шили спеціально. До речі, навіть покинувши роботу провідниці, актриса досі користується привілеями працівників залізниці.– У мене досі є залізничні ключі. Ключ у формі "козячої ніжки" видається всім провідникам. Так просто їх не дістати й не купити. Крім того, якщо ти ще поважний провідник, у тебе будуть свої, оригінальні ключі, виготовлені на замовлення. Моя зв’язка лежить у Пермі в тата десь серед документів. Раніше завжди брала її з собою. І не раз користувалася. Наприклад, закриють туалет, а мені треба переодягтися. Ну, я відкрию, зроблю все, що мені треба, і тихесенько замкну своїм же ключиком. Зручно!

,